Профспілкове життя

Історія профспілкової організації Краматорського індустріального інституту (КІІ), а з 1994 р. Донбаської державної машинобудівної академії (ДДМА), починалася в далекі і непрості п’ятдесяті роки, коли на прохання промислових підприємств і керівництва міста в 1952 році була відкрита філія Сталінського (нині Донецького національного технічного університету – ДонНТУ) індустріального інституту. В цей час починається формування штату інституту і в вересні 1953 року обрано профспілкове бюро.

Його першим керівником з вересня 1953 по 1957 рік був Василь Іванович Щербаков. Учасник Великої Вітчизняної війни, чудовий педагог і вихователь, він вмів знайти підхід до кожної людини. Він поважав і дуже серйозно відносився до студентів, розуміючи, що вони дуже хотіли отримати знання, незважаючи на те, що навчаються по вечірній формі навчання. Василь Іванович знаходив порозуміння з кожним працівником і студентом. При його безпосередній участі інститут поступово ставав на ноги, обладнувалися учбові корпуси, організовувались колективи підрозділів і кафедр.

Крім того, йому треба було розбудовувати профбюро до повноцінної профспілкової організації, а для цього необхідно було:

  • здійснити прийом в члени профспілки та поставити на профспілковий облік працівників, які приходили на роботу;
  • контролювати і організовувати навчальний процес;
  • організувати роботу каси взаємодопомоги;
  • організувати оздоровлення працівників і студентів, шляхом розподілу путівок в санаторії та будинки відпочинку;
  • виконувати багато іншої організаційної роботи.

В 1957 році Василя Івановича висувають на посаду декана, тому йому прийшлося піти з профспілкової роботи. В цьому ж році головою профспілкової організації вибирають талановиту людину, яка працювала разом з Василем Івановичем, викладача з великої літери, також учасника Великої Вітчизняної війни Георгія Феодосійовича Кисельова, завідувача кафедрою іноземних мов.

Він, продовжуючи традиції, дуже багато уваги приділяв створенню колективу, особливо після того, як інститут з філії Донецького індустріального інституту став самостійним Краматорським індустріальним інститутом, а профспілкове бюро було перетворено в місцевий комітет. Повага до кожної людини, уміння знайти необхідні слова для її підтримки, надавало особистості Георгія Федоровича велику повагу та авторитет в колективі. В ті роки перебування на посаді голови профспілкової організації обмежувалось п’ятьма роками.

Тому в 1962 році він передає керування організацією Прокоф’єву Рему Вікторовичу також талановитій людині і організатору.

Він разом з новим ректором інституту Єжовим Григорієм Івановичем починає будівництво нового учбового корпусу і гуртожитку на новому місці, але обставини склалися таким чином, що в 1964 році він передає керівництво профспілковою організацією знову Кисельову Г. Ф.

Георгій Федорович дуже активно знову взявся до роботи і багато зробив для укріплення організації, тим більш що вже були студенти денного відділення, які також вже входили до складу профспілки.

Треба було знаходити порозуміння не тільки з працівниками та викладачами, а також із студентами. І це йому успішно вдавалося.

В 1965 році Георгія Феодосійовича обирають секретарем партійної організації і він передає керівництво профспілкою кандидату технічних наук, доценту Золотухіну Миколі Михайловичу, завідувачу кафедрою «Машини і технології обробки металів тиском».

В ці роки починається пошук земельних ділянок під будівництво спортивно-оздоровчих таборів.

Рішення цих питань потребує дуже багато часу, а Микола Михайлович закінчував роботу над докторською дисертацією, тому він виходить з проханням до профспілкового комітету звільнити його з цієї посади і передає керівництво Авдєєву Олександру Григоровичу.

Авдєєв О. Г. очолював профспілкову організацію з 1967 по 1969 рік і зробив дуже багато в співпраці з партійною організацією по підсиленню ролі профспілкової організації.

Він як учасник Великої Вітчизняної війни і офіцер запасу прекрасно розумів, що тільки сильна профспілкова організація може зробити дуже багато і докладав багато зусиль для досягнення цієї мети.

Рішучий підхід до всіх питань, які стоять перед профспілковою організацією, це було його кредо. Олександр Григорович, поряд з питаннями підсилення кожної ланки профспілкової організації, її працездатності, багато зусиль докладав отриманню дозволу та оформленню документації на земельні ділянки, які були виділені інституту під будівництво спортивно-оздоровчих таборів «Тиша» і «Промінь». Ця людина віддавала усього себе самого профспілковому життю та справі вирішенню питань, які стояли перед організацією.

На превеликий жаль, у Олександра Григоровича починаються проблеми із здоров’ям і він просить колектив звільнити його з цієї посади.

В 1969 році до керівництва профспілкової організації приходе дуже інтересна і неординарна людина, учасник Великої Вітчизняної війни Олександр Сергійович Гопта. Ця людина має свої думки та міркування в питанні організації роботи профспілкової організації, щиро їх висловлює та стійко відстоює.

Під його керівництвом дуже інтенсивно починається розбудова спортивнооздоровчих таборів. Він енергійно та поділовому вирішує питання постачання будматеріалів, вирішує цілу низку організаційних питань і веде саме будівництво.

Поступово уходять в історію наметові містечка і на їх місті з’являються дерев’яні будинки, бунгали, ведеться будівництво їдальні. Уся ця робота виконується при активній участі і керівництві Олександра Сергійовича, який безпосередньо контролює усі процеси будівництва в обох спортивно-оздоровчих таборах «Тиша» і «Промінь». Щоб повністю зосередитися на будівництві Олександр Сергійович в 1971 році передає керівництво профспілковою організацією не менш порядний і принциповій людині – Лісовому Миколі Петровичу.

Але Олександр Сергійович залишає за собою право керівництвом будівництва в спортивно-оздоровчих таборах і ще деякий час дуже тісно співпрацює із профспілковим комітетом.

Микола Петрович дуже багато уваги приділяє господарським питанням, розвитку підрозділів інституту, закупівлі обладнання, підсиленню матеріальної бази, працюючи при цьому в тісній співдружності із партійною організацією та під її керівництвом. Він розуміє, що тільки разом можна досягти необхідних успіхів.

Профспілкова організація завжди була кузнею для підготовки керівних кадрів, тому в 1973 році Микола Петрович переходить на партійну роботу – заступником секретаря Партійного комітету.

В цей час профспілкову організацію очолює не менш порядна людина, яку добре знали і поважали в інституті: Біловодченко Анатолій Іванович – кандидат технічних наук, доцент, керівник кафедри ливарного виробництва.

Разом з новим ректором, а в ті роки вони змінювалися дуже часто, Чертковим Веніаміном Кузьмичем, він продовжує будівництво спортивно-оздоровчих таборів «Тиша» і «Промінь», закінчує будівництво їдальні та других побутових споруд, будує будинок металургів.

Він вирішує питання дотації путівок для співробітників, викладачів і студентів інституту, бере активну участь в розбудові профспілкової організації.

Активно працює разом із комсомольською організацією по питанню розширення можливостей студентських організацій. Тому Анатолій Іванович активно підтримує ініціативу, започатковану ще Лісовим М. П., по виділенню студентів в самостійну профспілкову організацію. Результатом цих ініціатив стало проведення в 1974 році виборів активу студентського профспілкового комітету. Першим головою студентського профспілкового комітету було обрано Скударя Валерія Марковича.

До цього часу Валерій Маркович працював заступником секретаря комітету комсомолу, мав необхідний авторитет і повагу серед студентської молоді. Обрання саме цієї людини керівником студентського профспілкового комітету не було несподіваним і стало цілком виправданим рішенням. Очоливши студентську профспілку, Валерій Маркович продовжує роботу у тісній співдружності з комітетом комсомолу, активно займається захистом студентської молоді.

В1975 році до керівництва профспілковою організацією приходе талановита людина, кандидат технічних наук, доцент Карпенко Володимир Михайлович. Він зумів підняти на новий рівень організацію соціалістичного змагання. Велику допомогу в вирішенні цього питання йому надавав О. О. Сердюк. Разом з студентським профспілковим комітетом йому вдалося змінити відношення адміністрації інституту до соціальних питань студентської молоді. При його участі починається будівництво їдальні, третього гуртожитку для студентів.

Профспілкова організація стає центром усієї роботи по вихованню і організації відпочинку працівників і студентів. Він прекрасно розуміє і веде це через усе своє життя, що на першому місці повинна бути людина праці.

В 1980 році Володимир Михайловича призначають проректором з наукової роботи і до керівництва профспілковою організацією приходе не менш талановита людина, кандидат технічних наук, доцент Васильєв Петро Володимирович.

Він продовжує роботу почату своїм попередником і разом з Сердюком О. О. розробляють положення про підбиття підсумків соціалістичного змагання. Йому прийшлося також проводити зміну профспілкових документів.

В межах проведення зміни велась велика робота по підвищенню боєздатності профспілкової організації а також консолідації та зміцненню всіх її ланок.

Петро Володимирович дуже тісно працює з партійним комітетом, а також із студентським профспілковим комітетом, вирішуючи цілу низку соціальних питань працівників і студентів інституту.

В 1984 році профспілкову організацію працівників, а 1994 року об’єднану профспілкову організацію уже ДДМА очолює Анатолій Дмитрович Кошевий, який працює в Академії з 1966 року.

Прийнявши естафету від Петра Володимировича, Анатолій Дмитрович разом з адміністрацією Академії пройшов довгий шлях подальшого розвитку ВНЗу, взявши на себе обов’язки:

  • по налагодженню процесів нагороди працівників медаллю «Ветеран праці СРСР»;
  • по подальшому розвитку соціалістичного змагання;
  • по налагодженню роботи їдальні;
  • по організації відпочинку працівників і студентів Академії.

Як було сказано раніше, в 1974 році профспілкову організацію студентів було відокремлено в самостійну профспілкову організацію і її очолив Скударь В. М., який провів значну організаційну роботу, а в 1975 році був висунутий на партійну роботу.

В 1975 році до керівництва студентського профспілкового комітету приходить студент – Залепукін Михайло Володимирович, який продовжує курс підсилення профспілкової організації, багато уваги приділяє її структурним підрозділам, підтримці студентського та спортивного клубів. Він безпосередньо займається оздоровленням студентів.

В 1978 році Залепукін М. В. закінчує інститут і до керівництва студентською профспілковою організацією приходить, повернувшийся з лав Радянської Армії – Мещеряков Олександр Іванович. Він завзято береться до роботи, але у нього не було того запалу в роботі, який був притаманний Михайлу Володимировичу та Валерію Марковичу, тому на початку 1981 року його переобирають.

З 1981 року профспілкову організацію студентів очолює Медведев В’ячеслав Степанович, який зробив дуже великий внесок в розбудову студентського профспілкового комітету.

Під його керівництвом профспілка дійсно стала організацією яка виконувала великий обсяг робіт.

Керівництво студклубом, спортклубом, турклубом, яке здійснювала студентська профспілка, зробила їх дуже помітними в інституті.

Працюючи разом з профспілковим комітетом працівників він зумів організувати змагання серед академічних груп за право називатися кращою в інституті а також серед факультетів за право називатися кращим факультетом.

На новий рівень було піднято оздоровлення студентів в спортивно-оздоровчому таборі «Промінь», де було проведено реконструкцію та переобладнання. Дуже швидко летять роки. В 1986 році В’ячеслав Степанович переходить на викладацьку роботу, а його місто займає Свириденко Валерій Павлович. Не зважаючи на те, що він зробив досить багато в справі розбудову та підсиленню студентської профспілкової організації, він був людиною зі сторони. В 1989 році переходить на роботу до м. Донецьк де йому пообіцяли квартиру.

Починається саме страшне. Голови студентського профспілкового комітету почали змінюватися практично кожного року.

З 1991 по 1994 рр. організацію очолювали Лактіонов Юрій Іванович, який прийшов на цю посаду після розвалу комсомольської організації, потім Завгородній Андрій Андрійович. Всі вони багато обіцяли зробити на ниві покращення профспілкової роботи, але вона поступово приходила до занепаду. Тому в грудні 1994 року було прийнято рішення про об’єднання профспілкових організацій працівників і студентів в одну єдину.

Таким чином, саме з 1994 року всі досягнення профспілкової організації нашого ВНЗ, а саме з 1994 роком співпадає присвоєння йому статусу «Академії» – це спільні досягнення працівників і студентів.